Deftones «Koi No Yokan» - передчуття любові, загорнуте у важкий метал

«Koi No Yokan» вийшов 12 листопада 2012 року на Reprise Records і став сьомим студійним альбомом Deftones. Гурт із Сакраменто записав його у, мабуть, найдивніший період своєї історії: басист Чі Ченг четвертий рік перебував між життям і смертю, а музиканти тим часом переживали творчий підйом, якого від них уже ніхто не чекав. Критики поставили платівці 86 балів на Metacritic, Revolver назвав її альбомом року, а самі фанати досі сперечаються, що краще: «White Pony» чи саме «Koi No Yokan». Розповідаємо, як він з'явився і чому через чотирнадцять років звучить так само свіжо.

Передісторія: від закинутого «Eros» до другого дихання

Щоб зрозуміти «Koi No Yokan», треба повернутися на чотири роки назад. Протягом 2008-го Deftones працювали над альбомом «Eros», реліз планувався на 2009 рік. У листопаді 2008-го Чі Ченг потрапив у важку автомобільну аварію в Санта-Кларі, Каліфорнія. Пережив операцію на мозку, але впав у кому. Запис зупинився.

Гурт ухвалив рішення, яке тоді багатьох здивувало: поклав «Eros» на полицю і почав усе з нуля. Замість Чі на бас став Серхіо Вега з нью-йоркських пост-хардкорщиків Quicksand, і в 2010-му вийшов «Diamond Eyes». Платівка виявилася бадьорою, живою і несподівано оптимістичною, наче гурт навмисно тримався за музику як за рятувальне коло.

«Koi No Yokan» став другим кроком у цьому відродженні. Не забуваймо й про коріння: Deftones виросли на тій самій хвилі середини 90-х, що й Korn (про їхню історію ми окремо писали в статті Korn: історія та повернення легенди nu metal), але вже давно переросли ярлик ню-металу. До 2012 року від нього залишилися хіба що спогади.

Як записували «Koi No Yokan»

Альбом записали протягом 2012 року в трьох лос-анджелеських студіях: Paramount у Лос-Анджелесі, Ameraycan і Encore у Голлівуді. За пульт удруге поспіль сів продюсер Нік Раскулінець, який до цього зробив «Diamond Eyes». Додатковим продюсером і звукорежисером працював Метт Хайд, зводив платівку Річ Кості, мастеринг робив Тед Дженсен.

Головна зміна стосувалася не людей, а дисципліни. Барабанщик Ейб Каннінгем в інтерв'ю 2012 року розповідав, що раніше гурт збирався ближче до вечора і джемив до третьої ночі. Тепер у них був майже офісний графік: шість-сім годин на день, шість днів на тиждень. Звучить нудно, але саме це дало змогу закінчити другу платівку поспіль відносно швидко і без внутрішнього виснаження. Каннінгем навіть казав, що сесії вийшли розслабленими й веселими. При цьому він не приховував, що вони зі Стівеном Карпентером традиційно сваряться на кожному записі, а потім просто повертаються до роботи.

Техніка теж допомогла. Гурт активно користувався процесором Fractal Audio Axe-Fx, і завдяки йому ідеї можна було записувати просто в турі, не чекаючи студії. Процес теж був незвичним: спочатку записували гітари, бас і вокал, потім барабани, а потім замінювали чорнові партії. Серхіо Вега, який цього разу приніс помітно більше власних ідей, ніж на «Diamond Eyes», описував усе це як дуже органічний процес.

Цікаво, що наступного разу Раскулінець продюсуватиме Deftones лише через тринадцять років, на «Private Music» 2025 року. Про той альбом у нас є окрема стаття, і якщо уважно послухати обидві платівки підряд, спільний почерк впізнається одразу.

Що означає назва «Koi No Yokan»

«Koi No Yokan» означає японське 恋の予感, дослівно «передчуття любові». Це не кохання з першого погляду. Ейб Каннінгем пояснював, що йдеться про відчуття зв'язку з людиною, коли ти ще нічого не знаєш напевно, але вже розумієш: щось буде. Прямого англійського відповідника цей вираз не має.

Назва дуже точно описує сам альбом. У ньому майже немає агресії заради агресії, зате є постійне напруження, очікування, підвішеність між важкими рифами і мрійливими вокальними лініями Чіно Морено. Для Deftones, у яких тема тяжіння, тілесності й темної романтики проходить крізь усю дискографію, краще формулювання важко було придумати.

Оформленням займався Френк Меддокс, фото для обкладинки зняв відомий графіті-художник і фотограф Futura, а групове фото гурту зробив 13th Witness. Стримана, приглушена естетика оформлення пасує до звучання: холодно, красиво й трохи тривожно. Візуальна естетика Deftones взагалі настільки впізнавана, що плакати Deftones часто купують для інтер'єру навіть ті, хто не слухає метал щодня.

Звучання: важкість, туман і шугейз

Звук «Koi No Yokan» тримається на контрасті, який Deftones відточували з кінця 90-х. Стівен Карпентер грає низькі, дуже щільні, майже думові рифи, Чіно Морено співає поверх них так, ніби перебуває в іншій кімнаті, а Френк Дельгадо додає клавішні й семпли, які розмивають межі між піснями. У рецензіях альбом записували водночас у метал, альтернативний рок, шугейз, дрім-поп, пост-рок і навіть прогресив. І кожен із цих ярликів по-своєму слушний.

Від «Diamond Eyes» нова платівка відрізняється глибиною. Попередник був прямолінійнішим і більш «концертним», а тут з'явилося багато простору: довгі вступи, пісні під шість-сім хвилин, повільні наростання. За атмосферністю й відчуттям цілісності «Koi No Yokan» ближчий до того, що робили Tool на «Lateralus», хоча формально жодних прогресивних задач Deftones собі не ставили. Їм просто вдалося зробити альбом, який хочеться слухати від першої до останньої хвилини, не перемикаючи треки.

Трек за треком: головні пісні альбому

У платівці 11 пісень загальною тривалістю 51 хвилина 50 секунд:

1. Swerve City (2:44)
2. Romantic Dreams (4:38)
3. Leathers (4:08)
4. Poltergeist (3:31)
5. Entombed (4:59)
6. Graphic Nature (4:32)
7. Tempest (6:05)
8. Gauze (4:41)
9. Rosemary (6:53)
10. Goon Squad (5:40)
11. What Happened to You? (3:53)

Swerve City відкриває альбом коротким і злим ударом менш ніж на три хвилини. Немає жодних довгих вступів, одразу ясно, що гурт не розм'якнув. Romantic Dreams звучить уже зовсім інакше: важка технічна гітара і майже казковий вокал над нею.

Leathers став першим синглом. 19 вересня 2012 року гурт виклав його для безкоштовного завантаження, а згодом видав ще й обмеженим касетним синглом з «Rosemary» на зворотному боці. Пісня найбільш схожа на класичних Deftones: вибуховий приспів і нервове, шепітне куплетне напруження.

Entombed часто називають найкрасивішою піснею платівки. Повільний пульсуючий ритм і вокал, який буквально пливе. Якщо хтось питає, з чого почати знайомство з «пізніми» Deftones, ми найчастіше радимо саме її.

Tempest вийшла другим синглом 9 жовтня 2012 року. Шість хвилин, хвилеподібна структура, одна з найсильніших мелодій Морено за десятиліття.

Rosemary триває майже сім хвилин і для багатьох фанатів є серцем альбому. Довге, тягуче наростання, яке поступово перетворюється на стіну звуку. Коли ми вперше вмикали її в офісі на нормальних колонках, хтось просто встав і зробив гучніше, і так ми дослухали до кінця, не сказавши ані слова.

Завершує все What Happened to You?, несподівано стримана крапка після години напруги. Пізніше синглами вийшли також Swerve City (березень 2013-го) і Romantic Dreams (вересень 2013-го).

До речі, якщо вам ближче саме ця ера гурту, у нас є футболка Deftones «Koi No Yokan» з принтом альбому.

Реліз, чарти та реакція критиків

Альбом анонсували 30 серпня 2012 року разом із туром. Тур стартував 9 жовтня 2012 року, ще до виходу платівки, і тривав до 21 листопада. Deftones свідомо грали в невеликих залах на 1000-4000 глядачів, щоб фанати почули нові пісні вживу якомога ближче. Тур завершився в Лос-Анджелесі.

У чарті Billboard 200 «Koi No Yokan» дебютував на 11-му місці, за перший тиждень у США розійшлося приблизно 65 тисяч копій, а в рейтингу Top Rock Albums платівка піднялася на 5-ту позицію. Станом на липень 2025 року продажі в Америці сягнули 350 тисяч, у Великій Британії альбом отримав срібну сертифікацію BPI. Для гурту, якому на той момент було вже за двадцять років, це хороші цифри, особливо в епоху, коли фізичні носії стрімко втрачали популярність.

Критики були майже одностайні. На Metacritic альбом має 86 балів зі 100 на основі 18 рецензій, і це одна з найкраще оцінених платівок 2012 року. Kerrang! дав максимальні 5 балів, Drowned in Sound і PopMatters по 9 із 10, NME 8 із 10. AllMusic відзначив, як гурту вдається поєднати спокій і бурю в одному звуці. На церемонії Revolver Golden Gods 2013 року «Koi No Yokan» отримав нагороду «Альбом року», а згодом редакція Loudwire назвала його найкращим хард-рок-альбомом 2012-го.

Для порівняння: перший і досі єдиний «Греммі» Deftones отримали за пісню «Elite» з «White Pony» у номінації Best Metal Performance. Але за рівнем загального визнання в пресі саме «Koi No Yokan» часто ставлять поруч із «White Pony» як найсильнішу роботу гурту. Повний набір атрибутики з різних епох ви знайдете на сторінці мерчу Deftones.

Остання глава з Чі Ченгом

«Koi No Yokan» став останнім альбомом Deftones, виданим за життя Чі Ченга. Саме його бас звучить на всіх платівках від «Adrenaline» до «Saturday Night Wrist», зокрема на культовому «White Pony». У 2012 році він частково прийшов до тями і повернувся додому для реабілітації, але в записі, звісно, участі не брав. 13 квітня 2013 року, через п'ять місяців після релізу, Чі помер у віці 42 років.

Цей факт неминуче змінює те, як сьогодні слухається платівка. Назва про передчуття, пісні про втрату, дистанцію і тяжіння, яке не завжди можна пояснити. Гурт ніколи прямо не пов'язував тексти Морено з історією Чі, і ми теж не будемо цього робити. Але атмосфера тихого очікування, що пронизує альбом, відтоді читається інакше.

Приблизно через рік після смерті басиста Deftones оприлюднили «Smile», одну з пісень із так і не виданого «Eros». Сам «Eros» досі лежить в архіві. Морено ще 2011 року казав, що альбом колись вийде «просто несподівано», коли гурт відчує, що час настав. Поки цей час не настав.

Вплив «Koi No Yokan» на альтернативний метал

Головне досягнення «Koi No Yokan» полягає в тому, що він довів: гурт може через двадцять років після заснування випустити одну з найкращих платівок у своїй кар'єрі. Таке трапляється рідко. Більшість колективів того поколінні або повторювали себе, або розпадалися.

Платівка закріпила за Deftones статус головних «старших братів» для всього атмосферного й мелодійного важкого року 2010-х. Важко уявити, наприклад, поворот у бік мелодійності й електроніки, який зробили Bring Me The Horizon на «Sempiternal» усього за кілька місяців після виходу «Koi No Yokan», без того, що Deftones роками показували: важкість і красу не обов'язково розводити по різних альбомах.

Окрема історія сталася вже в 2020-х. Нове покоління слухачів знайшло Deftones через стрімінги й соцмережі, і слідом за «Change (In the House of Flies)» та «Sextape» молоді слухачі почали відкривати для себе весь каталог, зокрема й «Koi No Yokan». Тепер на концертах Deftones стоять і ті, хто бачив їх у 1997-му, і ті, хто народився вже після релізу «Koi No Yokan».

Deftones сьогодні: «Private Music» і світові тури

Deftones зараз переживають, мабуть, найбільшу хвилю популярності за всю історію. Після «Gore» (2016) та «Ohms» (2020) гурт 22 серпня 2025 року випустив десятий студійний альбом «Private Music», і вперше після «Koi No Yokan» його продюсував Нік Раскулінець. Серхіо Вега залишив гурт у 2022 році, на концертах бас тепер тримає Фред Саблан, а другим гітаристом виступає Ленс Джекман.

Тур на підтримку «Private Music» перетворився на стадіонний марафон: два аншлагові вечори в Kia Forum у Лос-Анджелесі, у січні-лютому 2026-го арени Європи та Британії з Denzel Curry і Drug Church на розігріві, від паризької Adidas Arena до лондонської The O2, а в травні 2026 року гурт повернувся до Австралії та Нової Зеландії. Пісні з «Koi No Yokan» залишаються в сет-листах і досі, що найкраще говорить про те, як гурт ставиться до цієї платівки. Мерч нової ери теж уже є: наприклад, футболка Deftones «Private Music».

Мерч Deftones на Rockway.biz

На Rockway.biz зібрано мерч Deftones різних епох, від «White Pony» до «Private Music». Найбільше уваги, звісно, отримують футболки. Окрім футболки «Koi No Yokan», у наявності є моделі з совою й черепом, класичним логотипом і жіночий варіант «White Pony». Для холодного сезону є худі на блискавці Just Hoods - Deftones і лонгсліви, а для літа майки, зокрема з обкладинкою «Private Music».

Якщо хочеться чогось дрібнішого: значки з логотипом, конем і черепом, стікерпак з обкладинками альбомів, нашивка «White Pony», плакати, прапор і навіть шарф. Повний асортимент зібраний на сторінці Deftones.

Цікаві факти про «Koi No Yokan»

Перший сингл «Leathers» вийшов також на касеті, і це в 2012 році, коли касети здавалися остаточно мертвим форматом. Тираж був обмеженим, тож сьогодні це помітний колекційний предмет.

Вінілове видання вийшло одразу в чотирьох версіях: стандартна чорна, нумерована 180-грамова для прямих продажів тиражем 1000 копій, міжнародна 180-грамова і прозора ексклюзивна для Hot Topic тиражем 1500 копій.

Продюсер Нік Раскулінець, який записав «Koi No Yokan», відомий також роботою з Foo Fighters, Alice in Chains і Rush. Тобто за звук альбому відповідала людина, яка однаково впевнено почувається і в класичному рокі, і в сучасному важкому звучанні.

Часті питання

Що означає «Koi No Yokan»?

Це японський вираз 恋の予感, який перекладається як «передчуття любові». Він описує відчуття, що з людиною, яку ти щойно зустрів, обов'язково виникне зв'язок. Це не те саме, що кохання з першого погляду.

Коли вийшов альбом Deftones «Koi No Yokan»?

Альбом вийшов 12 листопада 2012 року на лейблі Reprise Records. Це сьомий студійний альбом гурту, у ньому 11 треків загальною тривалістю 51:50.

Хто грав на басу на «Koi No Yokan»?

Партії бас-гітари записав Серхіо Вега, який замінив Чі Ченга після аварії 2008 року. Вега грав у Deftones до 2022 року.

Які пісні з «Koi No Yokan» найпопулярніші?

Синглами вийшли «Leathers», «Tempest», «Swerve City» і «Romantic Dreams». Серед фанатів особливо люблять «Rosemary» та «Entombed».

Де купити мерч Deftones в Україні?

Футболки, худі, значки, нашивки та плакати Deftones є на Rockway.biz з доставкою по Україні за 2-3 дні. Усе зібрано на сторінці гурту.

Мерч для фанатів альтернативного металу завжди можна знайти на нашому сайті Rockway.biz.